Втрата частини ринків збуту вітчизняних виноматеріалів, невеликий обсяг власного виробництва столових сортів винограду, а також відсутність державної підтримки, можуть призвести до того, що Україна втратить виноградники Одеського регіону.
Про це йдеться у матеріалі від «УНІАН».
Історично склалося, що найбільша кількість виноградників країни знаходиться в Одеському регіоні, зокрема, на півдні області — в українській Бессарабії. На другому місці був анексований нині Крим, решта приблизно 17% насаджень — у Миколаївській, Херсонській, Закарпатській та Запорізькій областях. Однак проблеми, з якими виноградарі зіткнулися в 2015 році, можуть призвести до того, що країна може залишитися без свого винограду і вина.
Виноробам потрібно шукати нові ринки збуту.
Справа в тому, що, незважаючи на хороший урожай в 2014 році, вперше за всю історію Одеської області залишок нереалізованих виноматеріалів склав понад 2,5 млн декалітрів. Причина — проблема з реалізацією технічних сортів винограду, які становлять 95% врожаю і йдуть на виробництво алкогольних напоїв.
«Значна кількість кримських вин розливалися в АРК, але такими були лише за назвою, а за походженням виноматеріалів — одеські. Аналогічно (в основному, на одеських виноматеріалах) працювали заводи шампанських вин в Києві, в Харкові та Дніпропетровську», — розповів начальник департаменту економіки Одеської облдержадміністрації Олег Муратов.
Сьогодні ж одеські виноматеріали перестали бути затребуваними на анексованому Росією півострові, а через бойові дії на Сході України закритими стали Луганський та Донецький регіони. Крім того, перестала бути основним ринком збуту і сама Росія.
«З неможливістю реалізації товару в Криму, СНД і на сході України, ми втратили основні ринки, які традиційно існували останні 40-50 років», — пояснив керівник департаменту агропромислового розвитку Одеської облдержадміністрації Петро Коваленко.
У зв’язку з цим, на його думку, вже зараз слід шукати нові ринки збуту.
«Наша перспектива, наприклад, Індія і Китай. Ємність китайського ринку по споживанню сухого вина - близько 300 млрд декалітрів. Структура: 150-180 млн декалітрів — імпорт (Європа, Північна і Південна Америка), близько 110 млн — власне виноробство, а дефіцит складає 25-30 млн декалітрів. Тобто, наші 2,5 млн там буквально розчиняться», — вважає він.
Втім, практичні китайці вже натякають, що українські виноматеріали їх не дуже цікавлять, а от проти спільних підприємств Китай нічого не має.
«Наприклад, пропонують завозити наші виноматеріали, а розлив розгорнути у них, також розглядається варіант, дислокації частини виробництва в Україні ... Тобто, підходи є абсолютно різні. Але на все потрібні ресурси і час», — зазначає Коваленко.
А поки Китай є далекою перспективою, Україна вже сьогодні втрачає можливості щодо вирощування технічного винограду. Так, якщо місцеві виробники розкручених винних брендів, у яких діє завершений цикл виробництва — від своєї лози до виготовлення та реалізації напою (таких підприємств у Одеській області небагато, але виробляють вони 70% всього обсягу вина), закривають свої потреби за рахунок власних виноградників, то виноматеріали фермерських господарств залишаються незатребуваними.
Враховуючи, що з 27,5 тис га плодоносних виноградників, третина належить фермерам і господарствам населення, багато аграріїв всерйоз задумалися про доцільність вирощування технічного винограду. Ще однією проблемою для невеликих господарств залишається ціна на вироблений товар.
Так, за словами кандидата сільськогосподарських наук, керівника одного з фермерських господарств Кілійського району області Георгія Стоянова, при собівартості близько 2,7 грн/кг, товар, навіть при рекордному врожаї, віддавали по 2,3-2,5 грн/кг. Не вигідно, але інших варіантів просто не було ...
В Україні існує дефіцит столового винограду.
Однак, якщо на технічні сорти винограду попиту немає, то столових навпаки — дефіцит. Приміром, в 2014 році Україна забезпечила себе власним столовим виноградом лише на 10%. Зате він масово надходив з Туреччини, Молдови і так далі.
У цьому зв'язку, на думку Георгія Стоянова, місцевим аграріям варто робити акцент саме на столові сорти, наприклад, на ізюмні — той же кишмиш. Але, знову ж, виноград складніше не виростити, а продати. Адже, поки столовий виноград від фермера доходить до споживача, ціна — потроюється. Якщо аграрій здає товар, скажімо, по 5 гривень за кілограм, то на ринок він надходить уже по 15.
На думку представника Союзу виноградарів і виноробів-аматорів Одеської області Олега Єрмоленка, знизити ціни дозволило б наявність оптових ринків сільгосппродукції в регіоні. За його словами, для реалізації своєї продукції на ринку роздрібної торгівлі, фермеру необхідно орендувати лоток на тривалий термін, але часто немає такої можливості. У той же час, оптовий ринок припускає тільки платний в'їзд.
«Був проект, але так нічого і не побудували», — нарікає Єрмоленко.
До того ж, проблемою є зберігання столового винограду. Фермерам, за їх словами, необхідні холодильники. Втім, місцева влада в цьому питанні готова йти аграріям назустріч. У всякому разі, дають такі обіцянки.
«Ми опрацьовуємо можливості будівництва холодильників на території регіону, для того, щоб виробникові було де зберігати виноград і вивозити на ринок в той момент, коли він найбільш затребуваний», — ділиться планами Олег Муратов.
Але поки допомога від влади тільки в планах, деякі селяни, не бачачи перспективи, кидають виноградники, які дичавіють і перестають плодоносити. І навіть якщо для фермерів будуть створені умови, що дозволять успішно вирощувати і продавати виноград, таким виноградникам потрібно рекультивація, що обійдеться в суму аналогічну посадці нової лози. Втім, серед виноградарів є й такі, хто не має наміру чекати, коли ж ситуація в галузі налагодиться. І, не бажаючи витрачатися, кущі часом пускають «під ніж», щоб звільнити землю під інші культури.
Переживають виноградарі не лише про долю лози і виноробної сировини, а й про готову продукцію з неї — вина. На сьогоднішній день, враховуючи, що з ростом курсу долара імпорт подорожчав, вітчизняні виробники страждають хіба що від зниження купівельної спроможності українців. Однак, враховуючи, що з 1 січня 2016 року набирає чинності ЗВТ з ЄС, винороби побоюються, що покупці віддадуть перевагу більш дешевому, проте менш якісному імпорту.
«У підсумку, через років п'ять із 120 українських підприємств харчової промисловості залишиться 30-40% ... Наша продукція не зможе конкурувати з імпортною», — вважає Петро Коваленко.
Також, за його словами, напевно виникне ще одна проблема — доведеться міняти географічні назви сортів. В результаті, такі як Шардоне, Каберне, Мерло, Совіньон будуть потихеньку йти. Аналогічно — коньяк, який може бути зроблений тільки у французькому селі Коньяк, а шампанське — в провінції Шампань.
У свою чергу, заступник генерального директора компанії «Шабо» Юрій Шелехов зазначає, що українські винороби можуть спробувати просувати свій товар на європейському ринку. Однак, на його думку, у цій діяльності перед великими виробниками більше переваг у аматорів, які можуть бути представлені в ЄС якимись своїми оригінальними винами. Продавати ж у Франції вина Совіньон і Шардоне — перспектива малоймовірна.
«Сьогодні в ряді країн ми реалізуємо свій продукт, але це не масовий продаж, а проба ринку», — розповів Шелехов.
За його словами, європейський ринок перенасичений вином і, хоча споживання там вище, сам ринок — складніший.
«Вхід у мережевий роздріб — великий вклад, який не всім нашим виробникам під силу. Локальні продажі, у вигляді туристичного або ресторанного бізнесу, звичайно, можливі, але цей непростий шлях швидше цікавий аматорам», — вважає він.
В цілому, виноградарство-виноробство — дуже перспективна галузь, здатна наповнювати бюджет і створювати робочі місця, в тому числі, в сільській місцевості. Приміром, на 47 виноробних підприємств Одеської області працюють близько 6 тисяч осіб. А в сезон збору врожаю кількість людей, задіяних у виноградарстві, збільшується майже втричі — до 18 тисяч.
На жаль, за словами фахівців, десятки невеликих підприємств вже знищила ліцензія на оптовий продаж, вартість якої становить 500 тис. грн на рік, і планується, що сума зросте до 2,5 млн.
«В Україні цей підйом «потягне» тільки з десяток великих підприємств. Решту — роздавить ... Адже у нас роблять непогане аматорське екологічно чисте вино», — вважає Петро Коваленко.
За його словами, це може призвести до того, що на ринку залишаться лише великі гравці. Дрібні будуть змушені робити напої, хіба що, для себе.
Нагадаємо, що крім всього цього українські винороби матимуть право називати свої алкогольні вироби «шампанське» та «коньяк» лише до 2024 року. Причиною цього стало підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Фото: http://vkurse.ua