Отже, п’ять об’єктивних ознак того, що ось-ось заснеш:
1. Помічаєш момент моргання
Це – найбільш очевидний і однозначний критерій. Спробуйте згадати момент, коли ви останній раз моргнули? То-то ж! Річ у тому, що в звичайному стані людина зовсім не помічає момент, коли моргає. Це відбувається наскільки швидко, що просто не звертаєш уваги. Зате коли це стає явним, то вже йдеться не про звичайне моргання, а про початок відключення – негайно на узбіччя!
2. Обман зору
Фігури на узбіччі здаються здалека чимось одним, а при наближенні або виявляються чимось зовсім іншим, або зникають взагалі. Це погранична стадія: очі ще розплющені, але мозок вже не устигає обробити усю інформацію, що поступає, – він вже спить! Ще декілька хвилин, і свідомість зовсім відключиться.
3. Зір не встигає фокусуватися
Я пробую перевести погляд з дороги на прилади, і тут же повернути його назад на дорогу. Який там був кілометраж? Ще раз: мить на прилади, і знову на дорогу. У нормальному стані, зір устигає перебудуватися, і все прекрасно видно. Але якщо засинаєш, то погляд стає скляним, очі не устигають адаптуватися до умов, стає неможливим оглянути прилади одним збіглим поглядом, і тут же рахувати потрібні свідчення.
4. Лінь напружувати мозок
Спробуйте помножити 18 на 3. У нормальному стані – це не проблема. А ось засинаючій людині це не то що б складно, йому це зовсім не треба. “Впадло” навіть починати. З тієї ж причини лінь розмовляти. Тому що для цього потрібно напружуватися, тримати в думці нитку розмови, підбирати слова. До речі, будь-яке словесне спілкування непогано навантажує мозок, тому що, по-перше: хто базікає – той не засне; а по-друге: якщо в салоні повисла тиша, означає скоро усіх зрубає. У цей момент теж пора зупинятися, хоча здається, що можна ще їхати.
До речі, найсильніше бадьорить не просто порожнє базікання, а бесіди на якісь теми, що хвилюють, будь то секс, політика та ін. Так що запасаємося на доріжку болючими темами.
5. Дрібні порушення
Два-три рази підряд забув перемкнутися на ближній? Пора спати. Не можеш згадати останній дорожній знак? А передостанній? Ніяк? Спати! Зупинився на миготливий жовтий? На зелений? Ну, ви зрозуміли.
І бонусом експрес-тест для пасажира, як ненав’язливо перевірити водія на предмет сонливості.
Фішка в тому, що марно його запитувати : “Чуєш, з тобою все добре?”. Відповідь завжди буде одна і та ж : “Так”. Замість цього потрібно поставити йому якісь питання, які вимагають обдумування, або уважності. Наприклад: “А де ми зараз? Що за населений пункт проїхали”?, чи “Скільки нам ще залишилося до… “, а краще навіть щось складніше, ніби: “Як ти думаєш, що краще подарувати <ім'я спільного друга> на день народження”?. І якщо відповіді здадуться занадто простими, або неадекватними – пора мінятися.
Загалом, головне правило: мозок не вимикається відразу, він вимикається поступово. Як зависаючий комп’ютер, спершу працює на 100%, потім на 50%, потім на 25%, потім бац – вже висить. Цілком реально відловити цей перехід з 100% на 50%, якщо знати що шукати, і як перевіряти. А шукати потрібно будь-яку лінь і перевіряти себе на загальмованість свідомості.
Та все ж залишається питання: якщо я можу контролювати себе сам, чи досить цього для безпечної їзди на далекі відстані самостійно? Чесно кажучи, не упевнений. Каверза ще в тому, що разом з притуплюванням свідомості, притупляється і почуття страху. Тобто, ти розумієш що засинаєш, за усіма критеріями здорової людини, ти вже, фактично, на волосок від смерті, причому усвідомлюєш це, але тобі у цей момент взагалі не страшно! Тому що мозок-то вже майже спить. І здається: “Подумаєш, проїду ще XX км до найближчої XXX, а там і посплю/поміняюся”.
Так що усі ці ознаки, звичайно, хороші, особливо коли їдеш один. І потрібно старатися до них не доводити, а якщо хоч один з них настане – відразу ж зупинятися.